У період дитинства мислення, розумові процеси мають якнайтісніше пов’язуватися з живими, яскравими, наочними предметами навколишнього світу.

Нехай дитина спочатку не замислюється над причинно – наслідковими зв’язками, нехай вона просто розглядає предмети,відкриває в ньому щось нове. Хлопчик побачив розлюченого бика в оповитій вечірніми сутінками купі дерев. Це не просто гра дитячої фантазії,а й художній,поетичний етикет дитячого мислення. Дитяче бачення світу – своєрідна художня творчість.

Поетична творчість починається з бачення краси. Краса природи загостряє сприймання,пробуджує творчу думку,наповнює слово індивідуальними переживаннями. Здоров’я вливається в дитячий організм живодайними джерелами тоді, коли після трудового напруження дитина відпочиває. Бути в русі – основний девіз. Еліксиром здоров’я є повітря , насичене фітоцидами злакових рослин – пшениці, жита, ячменю, гречки,а також лугових трав. От і потрібно  нам вести дітей  в поле,ліс,луг. Діти бачать красу природи, відчувають її подих, спілкуються з нею, творять, мислять. Все це так, але добра дитина не падає з неба, ї треба виростити і виховати.

Як досягти того, щоб праця стала найважливішою духовною потребою дітей. Отже, дітей треба щоб оточував не лише світ природи, а й світ праці, творчості. Краса людини найяскравіше відкривається в праці. Це пізнання світу виховує в дитині людину трудівника.

Ще глибшими це почуття стає тоді,коли під час подорожей у світ праці діти зустрічаються зі своїми батьками й матерями. Любов дитини до людей праці – джерело людської моральності.

Крокуючи стежинами живої природи діти приходять до висновку,що природа поділяється на дві стихії – живу і неживу.

Перші уявлення про живе і неживе народжує безліч запитань. Звідки береться листя,стовбур,дерево? На все це зразу відповісти неможливо,а з часом проясниться.

Добре, що дитина думаючи вчиться звертається до першоджерел знань, думки навколишнього світу. Дитина мислить образами, барвами, звуками.

Приходимо до висновку,що неживе залежить від живого і навпаки.

В природі все змінюється: зима,весна,літо,осінь. Природа переходить від одного стану до іншого.

Спостерігаючи за навколишньою природою, ведучи дітей стежинами природи ми всиляємо в душі  по краплинці тієї наснаги, що зветься природне оточення. Без природи не існував би світ, не чули б ми співу пташок,дзюркотання струмка,не грілися на сонечку, не купалися в краплинах роси,не відчули подиху вітру,не спіймали красиву і ніжну сніжинку – то хіба б ми змогли прожити на світі, творити, мислити, перемагати, іти від простого до складного, розуміти для чого ми живемо і що таке життя.